Аналіз наукової літератури показує, що в значній кількості публікацій, спостерігається надзвичайно спрощене ставлення до інтерпретації показників стану здоров’я, що призводить до необґрунтованих або помилкових висновків.

Поширеним є не досить правильне звертання до загальної захворюваності (госпіталізованої захворюваності та захворюваності з втратою працездатності), як до ключового показника, на основі якого можна робити висновки щодо змін стану здоров’я. Подекуди забувається, що основою даного показника є звертаємість, тобто відображається не об’єктивна захворюваність, а лише та, з приводу якої пацієнти зверталися за медичною допомогою і їм був виставлений діагноз.

Розвиток технологій виявлення захворювань, мережі медичних закладів, моніторинг стану здоров’я, підвищення кваліфікації медичного персоналу – повинен призвести до збільшення рівня захворюваності.

Створення в країні умов, коли значній кількості громадян не потрібні листки непрацездатності (безробіття, власний бізнес), або часті захворювання можуть призвести до втрати роботи – є вагомим чинником зменшення рівня захворюваності.

Загалом на рівень звертаємості впливає цілий ряд чинників: відстань до медичного закладу, вік, сімейний стан, освіта, професія, ставлення до власного здоров’я та професійні вимоги до здоров’я, матеріальний добробут, умови роботи, побутові умови, вживання алкоголю тощо [1, 2].

Також є необґрунтованими висновки щодо стану здоров’я, які базуються лише на даних захворюваності. Показники захворюваності, через наведені вище причини, є найбільш складними для однозначної інтерпретації, але так склалося, що вони стали, на нашу думку незаслуговано, найбільш поширеними.

Відомий радянський спеціаліст в галузі санітарної та демографічної статистики Г.А. Баткис писав: «Само собой ясно, что подобная «величина заболеваемости» менее всего отражает болезненность как таковую, а отражает движение обращаемости в условиях все возрастающей доступности медицинской помощи» [3].

Можливо така поширеність показників захворюваності в оцінці стану здоров’я пояснюється більш простою, порівняно з показниками смертності, можливістю довільного «керування» в залежності від ідеологічних, корпоративних або інших потреб, а можливо тим, що протягом тривалого періоду на першому місці була не людина, а лише функція, яку вона виконує. Життя або факт інвалідності відносно незначної кількості людей, представляв набагато менше значення («відпрацьованому матеріалу» знайти заміну було не важко) ніж неможливість багатьох людей виконувати свої обов’язки навіть протягом короткого часу і з приводу порівняно не важких захворювань.

Враховуючи багатофакторну залежність рівня звертаємості, в оцінці стану здоров’я, потрібно використовувати взаємопов’язаний комплекс показників захворюваності (загальна, госпіталізована, з тимчасовою втратою працездатності), враховуючи дані комплексних медичних обстежень, рівень смертності.

Питання щодо необхідності комплексної санітарно-статистичної оцінки здоров’я висунуто ще за часів СРСР, коли вперше було вказано на те, що жоден з показників, узятий сам по собі, не спроможний надати об’єктивного уявлення щодо стану здоров’я вивчаємої групи населення [4].

При цьому «вага» показників захворюваності повинна бути нижчою, ніж показників смертності [5, 6].

В багатьох країнах саме смертність є основним показником суспільного здоров’я.

Що стосується смертності, то ступінь керованості даного показника залежить як від внутрішніх резервів охорони здоров’я (профілактичні програми, спеціалізація медичної допомоги, запровадження ефективних методів лікування тощо), так і від загальнодержавних аспектів регулювання (соціально-економічні параметри, контроль за екологічним станом, фінансування охорони здоров’я тощо) [7].

Загальний та повіковий показник смертності в більшій мірі характеризує стан суспільного здоров’я; в той же час, госпітальна летальність традиційно являється критерієм якості медичної допомоги (в першу чергу стаціонарної) [8].

Загалом, високий рівень реєстрації захворюваності та низький рівень смертності відображає доступність та якість медичної допомоги, а також добрий стан здоров’я населення. Низький рівень захворюваності на фоні високої смертності свідчить про малодоступність (низьку якість) медичного обслуговування та проблеми зі здоров’ям у досліджуємого контингенту [9, 10].

Деякими авторами пропонується визначати значимість класів, груп та окремих нозологічних форм захворювань, що розраховується як співвідношення кількості днів працевтрат до одного первинного звернення.

Але такий спосіб розрахунку є коректним лише для гострих захворювань, у зв’язку з тим, що більшість первинних звернень хронічних хворих зареєстровано в минулі роки. Тому, розрахунок щодо хронічної патології повинен вестися по відношенню не до первинних звернень, а до кількості хворих, що знаходяться на обліку.

Подібне процентне співвідношення використовують також для характеристики важкості захворювань, але замість днів працевтрат беруть випадки працевтрат [11].

До речі, показник частоти працевтрат зараз застосовується дуже рідко, хоча він має самостійне значення і не може бути замінений яким-небудь іншим, наприклад, показником обсягу працевтрат, вираженим в днях.

Методологічно помилковим, у зв’язку з наявністю випадкових (нерегулярних) коливань динамічного ряду, є порівняння показників стану здоров’я за окремо взятий рік, з показниками минулого року. Лише статистично достовірна різниця між показниками досліджуємого року та середньобагаторічним рівнем, дозволяє проводити коректну оцінку стану здоров’я [12].

Ще в 1957 році Смулевич Б.Я. та в 1964 році Баткіс Г.А. відзначали, що поширений аналіз показників стану здоров’я (зокрема, захворюваності) за класами хвороб має дуже обмежене пізнавальне та практичне значення, тому що класи складаються з дуже різнорідних за етіологією та патогенезом груп та нозологічних форм [3, 13].

Наприклад, аналіз захворюваності грипом, катарами верхніх дихальних шляхів, ангінами, в етіології котрих, крім інфекційної складової, важливу роль грає простудний фактор, за можливістю, повинен здійснюватися окремо від інших захворювань класу інфекційних хвороб. Такий підхід визначає можливість більш чіткої характеристики та більш правильної оцінки санітарного стану досліджуємого контингенту [14].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Голяченко О. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я – К.: Вігай, 1993. – С.38.

2.Соколовский А.Г. Динамика заболеваемости населения г.Калинина и ее прогнозирование (по материалам изучения в 1958 и 1969-71 гг.): Автореф. дис… кан-та мед. наук: 14.00.33 / Ярославский гос. мед. ин-т. – Ярославль, 1975. – 25 с.

3.Баткис Г.А. Вопросы санитарной и демографической статистики. Избранные произведения. Под. ред. проф. А.М.Меркова – М, Статистика, 1964, С.207-208.

4.Виноградов П.А., Георгиевский А.С., Поляков Л.Е. Методологические и методические основы изучения здоровья населения в СССР // Методические основы изучения здоровья населения. Материалы 2-го Всесоюзного симпозиума (декабрь 1968 г.). – М.: Изд-во Минздрава РСФСР. – 1968. – С.5-45.

5.Чиж И.М. Актуальные проблемы охраны здоровья личного состава Вооруженных Сил // Военно-медицинский журнал. – 1997. – №8. – С.4-12.

6.Любимский Н.Н., Ляшенко Н.И. К вопросу оценки военно-эпидемиологической значимости класов болезней и ее значимости // Военно-медицинский журнал. – 1999. – №7. – С.50-56.

7.Омельчук С.Т. Гігієнічна оцінка динаміки смертності населення України – основа розробки системи профілактичних заходів // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2000. – №4. – С.105-109.

8.Петрова Н.Г. О некоторых подходах к анализу смертности населения // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 2000. – №5. – С.19-22.

9.Тарасов Г.В., Цека О.С., Масленников М.Ф., Ладыгина И.Д. К методике изучения здоровья на основе регистра населения // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 2000. – №1. – С.23-26.

10.Раков А.Л. Профилактические аспекты неинфекционных болезней терапевтического профиля // Военно-медицинский журнал. – 1998. – №9. – С.47-49.

11.Ноткин Е.Л. Руководство по военно-медицинской статистике: В 2 Ч. – М.,1958. – Ч.2: Методика анализа деятельности медицинской службы. – С.16.

12.Дегтярев А.А. Основы эпидемиологического анализа. – Л.: Изд-во Военно-медицинской академии им. С.М.Кирова, 1968. – 238с.

13.Смулевич Б.Я. Заболеваемость, смертность и физическое развитие населения. Лекция третья из цикла “Состояние здоровья населения и методы его изучения”. Под общ. ред. Е.Д. Амуркова и Н.А. Виноградова. – М.: Медгиз, 1957. – С.33-34.

14.Александрова М.Б. Методика комплексного изучения заболеваемости. – М.: Медгиз, 1963. – С.19.